На сеанс прийшла дівчина, років десь може 28, доглянута, в стильному одязі, позаду неї - світла простора кімната. 
Представилась Веронікою й розповіла про свої проблеми: нічого не хочеться робити, скільки б не спала - прокидається втомленою, радість приносить усе менше речей, від роботи тошнить, а єдину розраду знаходить у різноманітних активностях, пов’язаних зі стрільбою. Тир, полігон, пейнтбол, лазертаг - сфери, де вона може забутись.
Очевидним запитанням від мене, стало таке: “Так а про що ви намагаєтеся забути?”.
Вероніка перемнулася на стільці й почала свою розповідь зі слів: “Сподіваюся, ви мене не будете засуджувати…”, а далі розповіла, що працює у сфері онлайн-казино. Підкреслила, що бізнес цілком легальний, усі дозволи мають, працевлаштування офіційне. Сама обіймає посаду лідерки команди по реактивації - в обов’язки входить “нагадування про себе” людям, які давно не проявляли активності у них на сайті. 
По суті, вони з командою придумують, яким би чином підштовхнути клієнтів, які закинули гру - повернутися: емейли, безкоштовні спіни, бонуси, пуш-сповіщення тощо. 
- Розумієте, ми в кишеню нікому не ліземо, лише пропонуємо, а люди самі вирішують - повертатися чи ні, - каже дівчина завчену фразу, в яку, схоже, сама не особливо вірить.
Далі зізналася, що недавно брала відпустку на два тижні та за декілька днів до її закінчення відчуття було таке, що хотілось на стіни дертися. Коли ж повернулася (працює віддалено), то несвідомо почала саботувати роботу не закриваючи елементарних задач. Двічі її викликав керівник відділу маркетингу й останній раз буквально відчитав. Вероніка ледь стримала сльози на дзвінку з ним, а тоді розридалася, наче мала дитина, чого не робила вже дуже довгий час, тому що завжди вважала себе стійкою людиною. 
Я запитав, як вона сама ставиться до своєї роботи, які емоції вона у неї викликає?
Виявилося, що фраза про кишеню справді не її - начальники на роботі оперують такими аргументами: “Ми ні в кого гроші не забираємо…”, “Люди отримують гострі відчуття, це їхнє рішення”, “Хтось виграє великі статки, хтось програє - таке життя”, “Якщо не в казино, то все одно знайдуть, де злити свої бабки”, “Якби їх хвилювали фінанси, то вони б не йшли грати в слоти” і так далі й тому подібне. Так вони заспокоюють себе і так впливають на підлеглих. На когось аргументи діють й люди залишаються довше, хтось зливається через якийсь час - потік кадрів у них великий, постійно нові лиця. 

Вероніка потрапила в цю сферу, перебравшись до Києва. Гроші закінчувались і підвернулася професія сапорт менеджерки. Робота онлайн, платять більше, чим деінде. Пішла на співбесіду й виявилося, що то казино. Спершу допомагала клієнтам з технічними питаннями, а тоді перебралась у відділ маркетингу. Зарплата серйозно зросла. З початком повномасштабної війни виїхала за кордон, підросла до лідерки команди й почала отримувати від 7 до 10 тисяч доларів на місяць. З гіркотою додала: “Гроші хороші, а щастя не приносять, хочете вірте, а хочете ні”. 
О, вже чому-чому, а цьому я повірив.
До психолога прийшла, бо в неї інший колега ходить й каже, що йому допомагає триматись. Ціль занять з психологом: “Емоційна гігієна”, бо аргументи “Не лізу в кишеню” більше не працюють. 
Уважно її вислухав, а тоді сказав, що у фразі: “Не можеш змінити ситуацію - зміни до неї своє ставлення” більшість чомусь надає перевагу другій частині, вважаючи її легшою. Натомість спершу завжди треба змінювати ситуацію, якщо це можливо. Це уже якщо ви сидите у в’язниці на острові, а ув’язнення ваше - довічне, тоді можна починати змінювати ставлення до неволі: Бога шукати, медитувати, книжки читати тощо.
Пояснив їй, що не можу займатися “Емоційною гігієною”, бо, по-перше, не зовсім розумію, що це значить, а по-друге, співпраця у такому ключі суперечитиме моїй етиці, адже зранку до мене приходить людина, яка хоче позбутися ігорної залежності, а ввечері той, хто намагається затягнути гравця назад. Сказав Вероніці, що, схоже, у неї серйозний внутрішній конфлікт, коли раціонально вона переконує себе, що все гаразд, але всередині добре розуміє, що ні. Тому, якщо у неї є бажання попрацювати в іншому ключі - зміна роботи та пошук призначення - я з радістю допоможу. 
Вона погодилась з висновками, подякувала за мою прямолінійність, а тоді розповіла, чому не змінює роботи: відповідальність за сім’ю, незнання інших сфер, бажання назбирати на квартиру. - Та й взагалі, мені 29, а я досі не знаю, ким стану, коли виросту, - закінчила дівчина. 
Ми ще трохи поговорили, попрацювали з запереченнями, а тоді розкрутили тему її захоплення стрільбою. Виявляється, вона у цьому справжній ас: постійно читає про зброю, дивиться купу контенту, на вихідних по 5 годин на день проводить на пейнтбольних майданчиках. Розповідає про різні типи розваг, а очі аж світяться - вказав їй на це і вона сумно всміхнулася. Запитав, чому не перебереться у сферу, яка її захоплює. Заперечення усе ті ж: гроші менші, немає певності, та й починати доведеться спочатку. Хоча, зізналася, що й сама подумувала про це.
Розмову закінчили на приємній ноті: вона мені подякувала за чітке окреслення проблеми й мій погляд на її розв’язання, а я порекомендував напрямок психотерапії, де їй можуть допомогти з “емоційною гігієною”, додавши, що з радістю попрацюю, коли вона обере шлях змін. Пообіцяла, що повернеться, як тільки купить квартиру. 

Вважаю, що дана ситуація, чудово ілюструє глибокий внутрішній конфлікт - коли людина ЗНАЄ, що робить недобре, але раціонально намагається себе заспокоїти. На щастя, чи на радість, але наше тіло здебільшого розумніше за мозок й коли той продовжує нести нас на повній швидкості не туди, куди треба, воно заявляє: “Ну ні, більше енергії я тобі не даватиму” й тоді настає апатія, знеструмлення. По суті, відсутність енергії - чіткий сигнал, що займаємося зовсім не тим.

Подібні історії зустрічав неодноразово й мені поталанило пройти шлях змін разом з людиною. Подолання страху на шляху до того, що справді захоплює - дає стільки енергії, що будь-які заперечення втрачають силу.

Себе потрібно уважно слухати та старатися не раціоналізувати там, де усім серцем відчуваємо, що помиляємось.