Сценарій - це основа для створення фільму, п’єси, вистави, інших творчих проектів. Розроблений план, часто шаблонний у своїй суті. В сценарії прописано характери та поведінку персонажів, сюжетні лінії, шлях героя, локацію тощо. 
Складно сприйняти, але звичайні люди також живуть у сценаріях. Ще важче - ми з вами теж. 
Якщо не вдаватися у різноманітні теорії та концепції психологічних шкіл, на кшталт транзактного аналізу, де автор Ерік Берн стверджує, що до шести років ми вирішуємо, як прожити це життя, то сценарність прослідковується на побутовому рівні. Гадаю, вам відомі історії людей, в яких усі стосунки подібні, як дві краплі води. Здавалося б, партнери трапляються неоднакові, а шаблон ідентичний, наприклад: різні міста, ейфорія переписки, емоційні гойдалки, три спроби розійтись, ревнощі, “Нам потрібна пауза”, кінець. 
У своєму житті я зустрічав двох дівчат, які розповідали, що усі їхні колишні - іноземці, які на другий день стосунків обіцяють шлюб, а на другий місяць зникають безвісти. При чому, зараз я зовсім не утрирую для літературного забарвлення, це конкретні, живі історії. Різниця була лише в тому, що одна дівчина стверджувала, що на ній “вінець безшлюбності”, інша, з Яворова - що їй пороблено. 
Цікавість у тому, що сторонньому спостерігачеві очевидні, чи бодай явно помітні, паттерни поведінки людей, які власноруч відтворюють такі сумні сценарії, свято не проглядаючи в цьому своєї участі. Якщо їх запитати, чи не викликає подиву така швидка обіцянка шлюбу, або ж таємничість молодиків щодо приватного життя, ну чи їхня лякаюча схожість з татом дівчини - це нічого не дасть, зовсім. Пороблено і все тут. 
У хлопців, до прикладу, розповсюдженим сценарієм є попадання до френдзони з жінками, які їм по-справжньому подобаються. Молодики стверджують, що їм легко спілкуватися з дівчатами і бути на одній хвилі, проте, як тільки виникають справжні емоції і їм здається, що це взаємно - у дівчини магічним чином з’являється хлопець. Може він і не так цінує її, як наш молодик, але це стосунки, справжні: з сексом, поцілунками, приємним часопроведенням. 
Найслизькішою доріжкою, яку можна обрати, зашпортавшись декілька разів поспіль об негатвні сценарні стосунки, є така: “Усі чоловіки - козли”, “Усі жінки - кози”.
меееееееее

Окрім стосунків, сценарії проявляються на роботі, в дружбі, здоров’ї, подорожах, інших найрізноманітніших сферах життя. 
Кожен бос на новій роботі зневажає та принижує - сценарій. Друзі використовують, зичать гроші і зникають - сценарій. Погіршується самопочуття до такої міри, що не можу продовжувати працювати в цій компанії, чи перебувати у цих стосунках - сценарій. Кожної подорожі запізнююсь на зворотній літак - сценарій. Ну ви зрозуміли. 
Так, окрім негативних сценаріїв є і позитивні. Людина може стійко реалізовувати власний успіх, не зважаючи на дрібні невдачі, несвідомо відтворюючи шаблон успішного життя, закладений з дитинства. Проте, позитивні сценарії менш ілюстративні, адже вони не повторюються так часто на невеликому проміжку життя, як негативні, тому в даному тексті концентруватимусь на останніх. 
До речі, якщо вже говорити про успішність, то для людини з позитивним зарядом - невдачі слугуватимуть випробуваннями, які чомусь навчають, збагачують досвідом, аби вона могла досягнути мети. Для людини з негативним зарядом - невдачі підтверджують її сценарій і вона опускає руки, переконуючись у власній неспроможності.
Звідки ж беруться сценарії? 
Здебільшого, це шаблони, які закладаються нам батьками і формуються в процесі спостереження та взаємодії за ними, та іншими значимими в дитинстві людьми. 
Так, людина, що спостерігає за постійними сварками батьків у дитинстві, починає сприймати їх, як норму. В дорослому житті сприйняття такої норми позбутися доволі складно, здебільшого, проблема в тому, що людина ніби-то й усе розуміє, але в кожних стосунках незмінні чвари з криками і червоними щоками. Одне й те ж. Можна порівняти з граблями, які так і тягнуть, щоб ви на них наступили. - Боляче? - Так! - Зате знайомо.
*наступає на граблі*
Інший хороший приклад - любов. Кажуть, що дитина формує своє уявлення про любов від батьків протилежної статі. Хлопчик - від мами, дівчинка - від тата. Вперше ми закохуємось (не любимо, а саме закохуємось) у свою маму, чи тата. Той самий Фрейд (ну як його тут не згадати?!) писав, що в дорослому житті ми закохуємося в тих, кого вже знали. Тобто, відтворюємо дитячі переживання з дорослими людьми. 
Якщо у вашому домі панувала нездорова атмосфера - з величезною ймовірністю, вам доведеться відтворити її в дорослому житті хоча б один раз. Не хочу зараз пірнати сильно в цю тему, тому скажу лише, що нам часто потрібні перші серйозні пробні стосунки. Хто не засвоїть урок з першого разу - потрапить в сценарій. 
До речі, ще одна тема, яку слід згадати і в яку не слід пірнати - архетипність. Архетип - це, по суті, праобраз, початкова ідея, з якої формуються всі інші. Народна творчість: міфи, казки, легенди, пісні - будуються на архетипах, шаблонах. Кемпбел виділяв “шлях героя”, як структуру будь-якого сценарію. Він писав, що у казках різних племен та народів можна виявити одні й ті ж шаблони при тому, що автори цієї творчості жили на різних континентах і не були знайомі поміж собою. Виходить, що певна шаблонність притаманна нам ще на генетичному (онтологічному, якщо хочете) рівні. 
Простий приклад шляху героя, який ви точно чули: “Я був звичайним хлопцем, мені подобалась музика, тож я погнався за своєю мрією, спершу працював офіціантом, паралельно займаючись музикою у вільний час. Нічого не виходило, але я не здавався і одного разу зустрів людину, яка провела мене у світ музики і я реалізував мрію. Тепер успішний та гарно заробляю, а відтак завів сім’ю з дітьми”. 
Спрощений шлях такого героя: поклик до пригод - подорож - труднощі - спуск в підземелля (“нічого не виходило”) - зустріч з мудрецем (музпродюсер?) - трансформація - свобода. 
Ще один архетип (я чесно старався сильно не залізати в цю тему) - дракон і вежа з красунею. Для того, щоб отримати бажану любов, принцу потрібно здолати дракона, який її охороняє. Драконом може бути страх змін, нова робота, переїзд, страх знайомства тощо. 

Ну все, відчуваю, що сценарій описано достатньо добре, щоб перейти до більш цікавого: як же його покинути? 
(гриби)
Перш за все - визнання проблеми. Поки людина захищається від негативних усвідомлень, доти шансів покинути протоптані рейки нема. Як і в лікуванні залежностей - має бути чітка ідентифікація наявності проблеми і своєї безпосередньої причетності до її утворення. Власне, тому і кажуть, що психолог може допомогти лише тим, хто по власному бажанню до нього звертається. Інші поки не відкриті до змін.
Для того, щоб помітити шаблонність ситуацій, в які потрапляємо, їх потрібно відрефлексовувати, уникаючи упередженості. Мається на увазі, що потрібно вміти піддавати сумнівам свої переконання і звертати увагу на зауваження оточуючих, якщо вони емоційно зачіпають, мисленнєво порівнювати, чи не схожа теперішня проблемна ситуація на попередню? Вести щоденник - хороший спосіб дивитися на себе зі сторони, вирощувати внутрішнього спостерігача, як заповідали стоїки.
Важливим аспектом, на який треба пильно подивитись: “Чи я не перекладаю відповідальність за свої негаразди на інших людей?”. Людина, для якої всі навколо винуваті, ніколи не стане автором, що може переписати сценарій, власноруч написати новий. Таку людину можна назвати жертворю. Жертва обставин, людей, дитинства, політичної ситуації. Зовнішній локус контролю, коли життям людини володіють інші. 
Як Вєрка Сердючка, що ходила вагоном і шукала, де смердить, вкінці задалась питанням: “А може то від мене?” - так і людина в сценарії має першим етапом усвідомити, що сама його ж і відтворює. Просвітлення для таких усвідомлень часто створюються життєвими потрясіннями. Легший шлях - особистісне зростання, саморозвиток. Після чого, можна ставити питання вже до себе, підриваючи чесними відповідями сценарні лінії. Внутрішній локус контролю, коли відповідальність не на інших, а на мені. 

Отже, ідентифікували шаблон, визнали свою участь в його відтворенні.
Наступний етап: зрозуміти, де саме ми повертаємо не туди, потрапляючи в лабіринт сценарності. Якщо на кожній новій роботі начальник козел, то слід подумати: “Начальник являється козлом для усіх, чи лише для мене?”, “Робота, якою займаюся - мені подобається, чи я саботую її сумлінне виконання через внутрішній спротив?”, “Чи не занижую планку, шукаючи роботу?” тощо. Тобто, знову ж таки, питання до себе, ширший погляд на ситуацію, оцінка досвіду інших людей. 
Якщо усі чоловіки козли, то чи не являюсь я заблудшою козочкою?
Будь-які оціночні судження, що грунтуються на поверхневих аргументах і являються суб’єктивніими (для інших не всі козли) - проекція. Людина сама чинить нечесно, але цю нечесність вбачає лише в інших. 
Якщо судження не оціночні, а хлопці справді являються тиранами, то цілком ймовірно трапляються тільки такі, тому що людина не вміє за себе постояти. На жаль, агресор моментально помічає жертву. 
Кажуть, що всі люди, які зустрічаються нам в житті - або учні, або вчителі. Одні чомусь навчають нас, інші навчаються. Це відбувається несвідомо, без контракту на навчання. Саме тому слід запитувати себе, чого я не навчився/не навчилась у попередніх стосунках, що отримав(ла) такі ж самі? 
Здебільшого це: вміння проявляти емоції, комунікувати, стояти за себе, наполягати, йти на компроміс, бути чесним тощо. 
Ми знаходимося в точці, коли сценарій ідентифіковано, проблему визнано, поворот не туди усвідомлено. 
Барабанний дріб.
То як же не наступити на граблі, які так і манять? 
Парадоксально, але гнітючя, погана ситуація, яка повторюється - не лякає так сильно, як щось невідоме. З’їхати з прокладених рейок непрацюючого сценарію страшно, дуже. Природою закладено механізм виживання, якому головне, щоб ви дихали, їли, спали. Такий механізм, наче сторож, охоронець на шляху героя(героїні), який не пускає в мандри. Тут же можна порівняти механізм виживання з драконом, якого треба здолати, аби дістатися до сплячої красуні у вежі.
Уже самі знання цього дадуть вам можливість усвідомити той момент, де ви робите поворот не туди ще до того, як ви повернете. Здебільшого, такі миті характеризуються когнітивною напругою, бажанням пошвидше зробити вибір в сторону чогось легшого, знайомого. Ця розвилка являється ключовою і для того, щоб у житті щось змінилося - треба діяти інакше, від протилежного. Тому, зі сльозами на очах, зашморганим носом і комом в горлі - не важливо, - чините інакше, не як раніше.
Не вступаєте у дивні стосунки, навіть якщо дуже хочеться. Не погоджуєтесь на роботу, яка не дуже подобається. Відправляєте 100 резюме, замість 10, боретеся зі спокусою піти легшим шляхом. Коли на вас кричать - не втікаєте, піджавши хвоста, а нападаєте у відповідь. Помічаєте червоні прапорці - озвучуєте їх, намагаєтесь усунути, не мовчите, шукаєте компроміс, або іншу людину. Завжди відловлюєте себе за руку і чините в протилежну, від звичного, сторону.
Важливо невпинно повторювати собі, що в будь-якому випадку земля з-під ніг не піде, небо на голову не впаде, а чините по-іншому, бо по-старому не працює (це ви визнали на етапах раніше).
Як в “Шоу Трумена”: ви завжди можете піти, покинути шоу, дивакувату виставу, якщо по-справжньому цього захочете. Можливо, наслідуючи Трумена, доведеться залізти в човна і пройти крізь шторм, щоб почалось справжнє життя. Тому не зважайте на стукіт серця, страх і бажання дати задню, пливіть, поки не проламаються стіни обмежень.

Насамкінець, додам, що в житті потрібно самостійно обирати місце, а не займати те, яке пропонують обставини, люди, страх.